Роль агресивних тенденцій в підлітковому середовищі
відображає одну з гострих соціальних проблем нашого суспільства, де за останні
роки різко виросла молодіжна злочинність, особливо злочинність підлітків. Стають
все частіші випадки групових бійок підлітків, які носять жорстокий характер .
Різноманітність і складність форм
виявлення агресії приводить до того, що сьогодні у науці немає її однозначного
трактування і визначення. Це дає змогу різним авторам в залежності від мети і
завдань дослідження вкладати у поняття агресії різний зміст. Її визначають і як
своєрідну захисну реакцію людини на ті чи інші подразники. Однак більшість
авторів вважають, що агресія — це форма поведінки, яка спрямована на заподіяння
фізичної або психологічної шкоди живій істоті, а агресивність — тенденція
особистості до деструктивних дій, яка набувається у процесі розвитку її в
суспільстві .
В понятті «агресія» об’єднуються різні по формам та
результатам акти поведінки — від таких як злі жарти, плітки, ворожі фантазії,
деструктивні форми поведінки, до бандитизму та вбивств .
Під агресією розуміється сильна активність, прагнення
до самоствердження. Л. Бендер, говорить
про агресію як тенденцію наближення до об’єкту чи віддалення від
нього, а Ф. Аллан описує її як внутрішню силу, яка дає людині можливість
протистояти зовнішнім силам .
Крім того, досить часто під агресією розуміють акти
ворожості, атаки, розрухи, тобто дії, які завдають шкоди іншому. Наприклад, Х.
Дельгадо стверджує, що людська агресія – це поведінкова реакція, яка
характеризується проявом сили в спробі завдати шкоди особистості чи суспільству
.
Західні соціальні психологи до цього часу
сперечаються з приводу термінологічного визначення агресії, так як потрібно
розрізняти поведінку самовпевнену, енергійну, направлену на досягнення цілі, і
поведінку, єдина мета якої — заподіяти біль, нашкодити чи зруйнувати. Перше —
це наполегливість, а друге — агресія [25].
Науковці Басс і Вільман, визначають агресію як індивідуальну чи
колективну поведінку, чи дію, що спрямована на нанесення фізичної чи психічної
шкоди, або, навіть, на знищення іншої людини чи групи .
Агресія — форма поведінки, яка спрямована на приниження
гідності чи завдання шкоди живій істоті, яка не бажала б такого поводження із
собою. Комплексне визначення агресії включає в себе такі часткові положення:
1) агресія обов'язково має на увазі навмисне,
цілеспрямоване заподіяння шкоди жертві;
2) у якості агресії може розглядатись лише така
поведінка, яка має на меті заподіяння шкоди живим істотам;
3) жертви повинні мати мотивацію уникання такого
ставлення до себе [41].
Агресія має місце, якщо результатом дії є будь-які
негативні наслідки.
Таким чином, крім приниження гідності діями, такі
прояви, як виставлення будь-кого у незручному становищі, публічне висміювання,
позбавлення чогось необхідного, і, навіть, відмова у любові й ніжності можуть
за певних обставини бути названі агресивними .
Проявів агресії у людей безліч.
А. Басс (1976) запропонував описати агресивні дії на
основі трьох шкал :
- фізична — вербальна;
- активна — пасивна;
- пряма — непряма.
Їх комбінації дають вісім можливих категорій, під
які в більшості підпадають агресивні дії наведені в табл. 1.1.
Таблиця 1.1.
8 типів агресії за Бассом (1976)
|
Типи
агресії
|
Приклади
|
|
фізична - пряма – активна
|
Нанесення іншій людині ударів холодною зброєю,
побиття чи поранення вогнепальною зброєю.
|
|
фізична - непряма – активна
|
Закладення мін, змова з кілером з метою знешкодження
ворога.
|
|
фізична-пасивна-пряма
|
Прагнення фізично не дозволити іншій людині
досягти бажаної цілі, діяльності (приклад: сидячий страйк).
|
|
фізична-пасивна-непряма
|
Вимога виконувати будь-які необхідні завдання
(приклад: відмова звільнити територію під час сидячої демонстрації).
|
|
вербальна-активна-пряма
|
Словесне приниження гідності іншої людини.
|
|
вербальна-активна-непряма
|
Поширення злісного наклепу чи пліток про іншу
людину.
|
|
вербальна-пасивна-пряма
|
Відмова розмовляти з іншою людиною, відповідати на
її запитання.
|
|
вербальна-пасивна-непряма
|
Відмова дати певні словесні пояснення (приклад:
відмова висловитись на захист людини, яку несправедливо критикують).
|
Існують ще такі форми агресії — агресія ворожа та
інструментальна, агресія реактивна, аутоагресія .
Готовність до агресивної поведінки розглядається як
стійка риса характеру особистості — агресивність.
Агресивність розглядається як системна
якість щодо індивідуальних і особистісних рис суб’єкта. Більшість авторів
розглядають агресивність як інтегральну властивість особистості, що виступає як
стійка основа її поведінки і мотивації.
Визначення агресії включає в себе два різні типи
агресії. Обидва вони належать тваринам: це соціальна агресія, для якої
характерні демонстративні спалахи люті, і мовчазна агресія, схожа на ту, коли
хижак підкрадається до своєї жертви. Пітер Марлер зазначає, що соціальна і
мовчазна агресія пов'язані з функціонуванням різних відділів головного мозку.
У людей психологи розрізняють два типи агресії:
ворожу і інструментальну.
Джерело ворожої агресії — це злість, її єдина мета —
причинити шкоду. У випадку інструментальної агресії причинення шкоди — не
самоціль, але засіб досягнення будь-якої іншої позитивної мети, особистих
бажань.
Цілі, що не передбачають нанесення шкоди, та стоять
за багатьма агресивними діями, включають примус і самоствердження. У випадку
примусу, зло може бути нанесене з метою впливу на іншу людину чи «настояти на
своєму».
Яскравий приклад інструментальної агресії являє
собою поведінка підліткових банд, які розгулюють вулицями міст у пошуках
можливості витягти гаманець у нічого не підозрюючого перехожого, заволодіти
грошима чи зірвати прикраси. Насилля може знадобитись при крадіжках у випадках,
коли жертва чинить опір. Але основна мотивація таких дій — нажива, а не
заподіяння болю і страждань наміченим жертвам . Додатковим підкріпленням агресивних
дій у цих випадках може бути захоплення з боку приятелів.
Існує велика різноманітність теоретичних напрямів,
які по-різному пояснюють сутність і витоки людської агресії. Розглянемо основні
з них :
Теорія інстинкту 3. Фройда. Учений вважає агресивну поведінку вродженою.
У ранніх роботах він схилявся до того, що людська поведінка зумовлена
інстинктом життя — еросом, енергія інстинкту життя (лібідо) — спрямована на
його збереження і відтворення. А коли цьому щось перешкоджає, енергія інстинкту
життя намагається зруйнувати перешкоду, це і є агресія .
Згодом З. Фройд змінив свою думку
щодо джерела агресії. Побачивши жахи Першої світової війни, учений дійшов
висновку про наявність ще одного основного інстинкту — інстинкту смерті
(танатос). Людська поведінка є складною взаємодією цих двох інстинктів.
Постійний конфлікт між еросом і танатосом спричинює напруженість. Є механізми
(наприклад, механізм зміщення), що забезпечують спрямування руйнівної енергії
танатосу назовні, оберігаючи, таким чином, «Я».
Згідно з З. Фройдом, агресія людини
є вродженою і неминучою, якщо енергія танатосу не буде спрямована проти інших.
У такому випадку вона руйнуватиме саму особистість. Якщо ми приймаємо таке
пояснення, то мусимо визнати, що прогноз подолання агресії песимістичний. А
спосіб зниження агресії, що випливає з такого розуміння її сутності, слід
шукати серед способів розрядити внутрішню напруженість і, тим самим, зменшити
ймовірність спрямування її проти інших людей. Сам З. Фройд способом
розрядки вважав катарсис.
Еволюційний підхід. Представники цього підходу джерелом
агресії вважають інший вроджений механізм — інстинкт боротьби. Найвідомішими
його представниками є Лоренц (засновник етіологічного підходу) та Андрі (автор
мисливського підходу).
Згідно з Лоренцом, за джерелом агресії
приховується вроджений інстинкт боротьби за виживання, притаманний як тварині,
так і людині. У процесі тривалої еволюції сформувався механізм боротьби за
виживання, який забезпечував поліпшення генетичного фонду (давати потомство,
захищати його, здобувати їжу могли найсильніші). Механізм боротьби за виживання
і є джерелом агресії .
У руслі еволюційного підходу є ще одна
цікава гіпотеза агресії, її висунув Андрі . Це так звана «мисливська
гіпотеза». Андрі вважає, що саме мисливський інстинкт складає основу людської
агресивності. У результаті природного відбору з'явився новий вид істот —
мисливці: вони нападали, аби здобути їжу, виробили мову, щоб об'єднуватися для
нападу, а розвиток мозку та поява зброї, що вбиває на відстані, остаточно
ствердили силу людини як істоти, здатної до насильства у межах свого виду.
Теорії біологічної обумовленості
агресії. Мають
місце пояснення агресії з біологічної точки зору. А.Стор розглядає її як
біологічно обумовлену, вроджену форму поведінки, яка в людському світі набула
найбільш деструктивного характеру . Основою для широкого розповсюдження ідеї про
вирішальну роль біологічних факторів стали відкриття з приводу природи
Y-хромосоми. Багаточисельними дослідженнями синдрому ХYY (В.Прайс, 1964;
Т.Курейлді, 1970) встановлено, що ця патологія у чоловіків з’являється з
частотою 1:700 (у народжених хлопчиків). Тобто, дана гіпотеза говорить про те,
що «зайва» Y – хромосома у чоловіків може призвести до більш вираженого прояву
агресивності.
Дослідники
відмітили те, що незвичний набір хромосом найбільш характерний не для основної
маси населення, а для осіб, що знаходяться в ув’язненні. Більше того, вони дали
опис синдрому XYY, який характеризується проявами надмірної агресії, раптовими
спалахами насилля, а також затримкою у розумовому розвитку. Був зроблений
висновок, що хромосомний тип XYY серед злочинців зустрічається значно частіше,
ніж серед індивідуумів, що представляють інші групи населення.
Теорії спонук. Спонукою агресії є неінстинктивна
мотиваційна сила, яка виникає в результаті депривації. У цьому випадку
прагнення завдати шкоди іншим зумовлене зовнішніми щодо особистості причинами.
Однією з теорій, що належать до цього напряму, є теорія фрустрації агресії
(Доллард) . Фрустрацією називають психічний стан, що виникає внаслідок
реальної чи уявної перешкоди у досягненні значущої мети.
Хоча ця теорія має багато прихильників,
очевидно, що фрустрація не завжди призводить до агресії. Фрустрація викликає
агресивну поведінку тих людей, які мають звичку реагувати на фрустрацію чи інші
аверсивні стимули агресії. Крім того, агресія є наслідком багатьох чинників.
Когнітивні моделі агресії. В основі агресивної поведінки, як
вважають представники цього теоретичного напряму, є емоційні та когнітивні
процеси. У своїх пізніх роботах Берковіц джерелом агресії вважав не стимули
зовнішнього середовища, а емоційні та пізнавальні процеси особистості. Наприклад,
можливості для досягнення особистістю мети блоковані. Це блокування спонукатиме
до агресії лише у тому випадку, коли буде переживатись як негативне. Крім того,
вияв агресії залежатиме від особистісної інтерпретації неприємних емоційних
переживань: якщо інтерпретує як злість — виявлятиме злість, як страх —
відповідно і реагуватиме втечею, заціпенінням тощо. Таким чином, акцентується
увага на важливості для особистості осмислення своєї поведінки. Утім,
визнається той факт, що іноді агресія буває непідвладна контролю .
Згідно з цією теорією, аби зменшити
ймовірність агресивної поведінки людини, потрібно її навчати контролювати
імпульсивну агресію, виробляти навички не реагувати на провокацію відповідною
агресією, а виробляти конструктивні підходи до виходу з таких ситуацій.
Теорії багатофакторної обумовленості
агресії. До
теорії багатофакторної обумовленості агресії можна віднести теорію, яка
пов’язує агресивну поведінку зі схильністю до неї осіб певного темпераменту
(Д. Кубаска), а, також з процесом научіння агресії. При цьому вважають:
якщо суб’єкт отримує сигнали, запорогові до певної ситуації, що є типовою та
специфічно їх інтерпретує, то при слабких механізмах контролю за поведінкою та
закріплених навиках реагування агресією на стрес, нова ситуація, що склалась,
призводить до агресивної поведінки. Дослідження агресивних осіб дозволило
встановити, що їм властиві слабкий антистресовий захист, неадекватна
агресивність, імпульсивність, низький самоконтроль, підвищена готовність до
страху, концентрованість на теперішньому. При вивченні автобіографій таких осіб
було виявлено такі типові моменти: великий емоційний зв’язок з матір’ю при
одночасному її зневажанні, відчуття страху перед батьком, нездатність
встановлювати довготривалі емоційні зв’язки .
Про те, що
умовою агресивності є надмірна самовпевненість та егоїзм, свідчить група
американських психологів, виходячи із результатів своїх досліджень, вивчаючи
поведінку осіб, які схильні до використання грубої сили в побутових конфліктах,
вони відхилили існуючу думку про те, що агресивна поведінка є намаганням
невпевнених у собі індивідуумів компенсувати свої слабкі сторони. Дослідники
вважають по-іншому: особи, які схильні до агресивної поведінки, мають, як
правило, високу думку про себе і використовують силу стосовно тих, хто з цим не
погоджується.
Теорії
соціального научіння. Представники цього напрямку розглядають агресію як
соціальне явище, тобто як форму поведінки, засвоєну у процесі соціального
научіння. Теорія соціального научіння запропонована А. Бандурою. Вплив
біологічних чинників на агресивну поведінку не заперечується (як у випадку
будь-якої активності, здійснення агресивної дії залежить від основних
нейрофізіологічних механізмів). Утім, вплив біологічних чинників досить
обмежений.
Згідно з Бандурою, аналіз агресивної
поведінки потребує уваги до трьох моментів: способів засвоєння агресивних дій;
чинників, що провокують їх появу; умов, за яких вони закріплюються. Засвоєння,
провокування та регуляція агресивної поведінки здійснюється через основні
механізми, представлення у табл. 1.2.
Таблиця
1.2
Механізми
здійснення агресивної поведінки
|
Агресія
|
||
|
Засвоюється:
|
Провокується:
|
Регулюється:
|
|
- через
біологічні чинники (наприклад, гормони, нервову ссистему тощо);
- через
научіння (наприклад, безпосередній досвід, спостереження);
|
- впливом
шаблонів;
- неприйнятним
поводженням;
- деякими
іншими мотивами (заохочування грішми);
- інструкціями(наказами);
- ексцентричними
переконаннями (параноїдальними ідеями);
|
- зовнішніми похвалами та покараннями;
- вікарним підкріпленням (наприклад, спостереженнями за тим, як
заохочують і карають інших);
- механізми саморегуляції (наприклад, волею, почуттям гордості);
|
Відповідно до теорії научіння агресивні
реакції засвоюються і підтримуються через безпосередню участь особистості в
актах агресії або спостереження за виявами агресії інших. Коли б створити
умови, за яких особистість не могла б залучатися в акти насильства чи
спостерігати їх, — агресію можна було б контролювати і запобігати їй.
Важливим моментом теорії научіння ще є соціальне
підкріплення, тобто дія, що посилює певну реакцію. Під підкріпленням, зазвичай,
розуміють будь-яку дію, що посилює певну реакцію. Якщо мова йде про соціальне
підкріплення, слід мати на увазі невідчутне підкріплення, словесне чи
несловесне звернення, що контролюється іншими людьми. Це може бути похвала чи
догана, посмішка чи насмішка, дружні й ворожі жести.
Розрізняють дві
форми підкріплення:
- позитивне
підкріплення — це будь-який стимул, що слідуючи за реакцією, посилює її чи
підтримує на тому ж рівні;
- негативне
підкріплення — це стимул, усунення якого посилює реакцію.
Засоби підкріплення: заохочення і
покарання .
На сучасному етапі теорія соціального научіння є
однією з найбільш ефективних у попередженні агресивної поведінки, особливо,
якщо є дані про агресора ситуацію соціального розвитку.
Сучасні дослідження вчених вказують на те, що на
агресію більше впливають аверсивні випадки: біль, спека, тіснота, атакуюча
поведінка, збудження, ніж фрустрація. Вони є основним пусковим механізмом
ворожої агресії, що призводить до емоційного вибуху. Навіть депресивний стан
підвищує вірогідність ворожої агресивної поведінки .
Підводячи висновки теоретичного вивчення агресії, ми
можемо зазначити, що науковці розглядають агресію як прояв мотивованої
негативної поведінки, спрямований на досягнення цілей у вигляді
інструментальної агресії й нанесенні шкоди або спричиненні зла — ворожої
агресії. Стимуляція агресивних проявів відбувається під впливом біологічних
факторів, вродженого інстинкту і під впливом соціальних умов середовища й
виховання, які спричиняють дискомфорт особистості.
Комментариев нет:
Отправить комментарий